Нариси

SenSeo - Фахове виведення вашого бізнесу в Інтернет
SenSeo - Фахове виведення вашого бізнесу в Інтернет

Жіночі прикраси, які колись носили на Буковині, вказували на статки і статус

Джерело: Від і До - Погляд

Багато старовинних прикрас залюбки носять і сучасні модниці

Одна з найяскравіших сторінок в історії українського мистецтва – народне ювелірство. Червоні намиста, різнокольорові гердани, силянки, дукачі, каблучки і сережки були виразним акцентом у загальному строї вбрання. Без великої кількості різноманітних прикрас неможливо уявити традиційний святковий народний одяг.

 

Упродовж століть народні майстри дбайливо

193 15 05 03 01

зберігали найбільш улюблені форми прикрас і засоби їх виготовлення ще з часів Київської Русі. А в XVI-XVIII століттях в Україні почало активно розвиватися золотарство. Окрім сережок та каблучок, виробляли дукачі, що стали одними із компонентів оздоблення одягу, найулюбленішою прикрасою жінок і дівчат. Їхня назва походить, очевидно, від «дукато» – старовинної італійської золотої монети. В Україні дукачами називали прикраси, виготовлені з монет державного карбування, прикрашені різноманітними розетками, вибагливими бантами. Вони були литими, визолоченими, часто з кольоровими скельцями посередині і мали вушко для підвішування.

193 15 05 03 02

Найбільш розповсюджений по всій території України був звичай носити намисто. Це давня найпоширеніша шийна прикраса, з якою пов’язано багато народних легенд, переказів, звичаїв. Намисто було різноманітне як за матеріалом, кольором, формою, так і способами носіння. В багатьох районах Західної України лотримувалися архаїчної традиції прикрашатися намистом з плодів рослин – «клокічка». Загалом, цінувалось намисто з дорогих природних матеріалів – бурштину, смальти, особливо з коралів, яке в народі називали «справжнє намисто», «щирі коралі», «добре намисто» тощо. Більш дешеве намисто, нарізане у формі трубочки, мало назву «колюче». Дорогі червоні коралі оброблялись і шліфувались, велика намистина у центрі стягувалась на Правобережжі срібною обкруткою, на Лівобережжі серед коралів нанизували срібні намистини «рифи». Кількість низок намиста була свідченням заможності його власниці. Кінці коралових низок зв’язувались разом, до них кріпилися китиці, або кольорові стрічки, які вільно звисали на спині. У деяких місцевостях до коралів підвішували срібні монети, вдягали дукачі.

193 15 05 03 03

«Червоному намисту народ приписував особливі лікувальні властивості, – йдеться у книзі Тамари Ніколаєвої «Український костюм. Надія на ренесанс» – У жалобу та в піст замість червоного намиста одягали скляне молочне або прозоре. Під час весілля, від вінця до обряду одягання очіпка – за традицією, на молодій не було ніякого намиста. Після тридцяти років жінка здебільшого відмовлялася від носіння намиста, але деколи носила й до сорока років («Як якій добре жити, то довше носить намисто»). Жінки похилого віку якщо й носили намисто, то його було не багато, ще й темного кольору. Дівчата ж, навпаки, полюбляли яскраві кольори, серед яких перевага віддавалась червоному. У будень, на польових роботах, дівчата майже не носили намиста, боячись його розірвати. На свято ж, ідучи до церкви або «на музики», всі груди завішували різнокольоровим намистом. Коралове намисто було у багатших, незаможні купували намисто з різнокольорового скла».

Освячені незмінністю моди селянські «коштовності»: коралі, бурштин, хрест, дукач тощо збиралися поколіннями людей і коштували часом дорожче за усе майно і зберігалися як сімейна реліквія.

193 15 05 03 04

Прикраси, які носили буковинки

«Прикрасами буковинок служили різноманітні форми намиста, гердани, коралі, ланцюжки, хрестики, монети-дукачі, пацьорки, які компонували у певній послідовності, – розповідає Оксана Косміна у книзі «Традиційне вбрання українців» (ІІ том). – Верх шиї під самим підборіддям оперізували герданом з різнокольорового бісеру. Іноді гердани плели у формі коміра («криза»). Нижче, впритул до шиї, кріпили низку скляних намистинок («пацьорок»). І ще нижче, від шиї і по грудях розташовували численні (іноді більше двадцяти) низки червоно-брунатних коралів. Намисто доповнювали двома-трьома підвісками з різних за розміром монет.

Серед нагрудних прикрас на Кіцманщині широке розповсюдження мали «салби» – срібні монети, або пришиті до намиста, або порядово пришиті до основи, шитої з білого льону або чорного фетру та окантованої червоною призбираною стрічкою. Основа мала вигляд півмісяця або видовженого прямокутника з напівкруглим завершенням нижнього краю. Салби носили як дівчата, так і жінки».

Розповідаючи про комплексне вбрання Буковини, Зінаїда Васіна у виданні «Український літопис вбрання» (ІІ том, ХІІІ – поч. ХХ ст.) зазначила: «Багатством відзначалися шийні жіночі прикраси, до комплексу яких входили архаїчні елементи язичницької оберегової символіки – бубонці, підвіски (амулети), згарди, знімні монетні нагрудники, що являли собою нашиті на текстильну (фетрову) основу дукачі. У жінок та дівчат були популярними намисто коралове, різнокольорове венеціанське з поліхромною та золотою інкрустацією та дуте скляне. Яскравими місцевими прикрасами були плетені бісерні силянки, гердани, цятки, басмани».

Сережки, за народним повір’ям, усували головний біль

В Україні в кінці ХІХ – першій половині ХХ століття майже з дворічного віку дівчаткам проколювали вуха тонкими, гострими сережками, які залишалися до заживання ранки. Маленькі дівчата носили мідні, старші ж дівчата й молодиці – срібні, позолочені, а то й золоті сережки, форма яких була дуже різноманітною. Найбільшого поширення набули невеликі дуті каблучки у формі напівмісяця – «калачики» з нескладним різьбленим орнаментом.

Стародавнє походження мають різноманітні металеві сережки гуцулів, особливо грушоподібної форми, яка розповсюджена і серед росіян.

Про давнє походження сережок свідчить і значна кількість повір’їв, пов’язаних з ними, зв’язок з етикою народу, їхня роль в обрядах. Сережки, за народним повір’ям, знімали головний біль. За традицією, в піст або під час жалоби одягали найпростіші сережки, у вигляді кільця. У першу шлюбну ніч молода знімала сережки, бо загублені сережки віщували нещастя.

193 15 05 03 05

Верхній одяг був з великою горловиною, щоб не затуляв прикраси

Любов Шилюк, завідувач відділу мистецтв Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка

Кожна жінка за своїм соціальним статусом мала відповідні прикраси. Що заможніша родина, то дорожчими вони були, з якіснішого матеріалу. Навіть срібло та золото використовували. З дорогоцінних металів зазвичай були дукати – це монети австрійські чи тодішні російські. Дукачі на тих чи інших територіях України мали свою назву. Переважно ці великі монети по-різному поєднували: декілька намистинок чергували з дукачами, або чіпляли на виплетений з ниток декоративний шнурок один дукач, як центральну композицію прикраси.

Література підказує, що деякі регіони відмовлялися від того, аби діти носили прикраси. А деякі (зазвичай південні), вважали, що це дуже гарно, коли геть малі дівчатка вже є прикрашеними. Щоправда, їм одягали дукачі з простого металу, а не дорогоцінного. Цікаво, що старшою ставала дівчина, то з кожним роком (якщо дозволяли сімейні статки) дорожчі прикраси намагалися їй придбати.

Також на Буковині у прикрасах використовували візантійське скло. Така завезена з-за кордону річ вважалася дорогоцінною. Намистини були прозорі, або матові, білі, жовті, червоні, зелені. Буковинки надавали перевагу саме червоному кольору.

Варто відзначити, що у Центральній і Східній частині України жіночий верхній одяг виготовляли з великою горловиною, щоби не закривати прикраси. Їх мало бути видно навіть холодної пори року.

Ольга ШУПЕНЯ

Craze
AnexTour
SenSeo

CRAZE.COM.UA

CRAZE.COM.UA

CRAZE.COM.UA

CRAZE.COM.UA

cv Гід

Чернівці інфо

Буковина інфо

Буковина інфо –
Туристична інформація
про Буковину та Чернівці.

cv Гід