Історія Буковини

Історія Буковини

Головна / Буковина / Історія Буковини

Джерела: wikipedia; Чернівці; Історія України

Чернівецька область України – унікальний край, у якому поєднані історична доля Північної Буковини і частини Бессарабії

Перші сліди людини на Буковині датуються епохою палеоліту (12 000 - 10 000 років до н. е.) - стоянки Бабин, Біла, Міліїве. У письмових джерелах землі Буковини вперше згадав грецький історик Геродот (V ст. до н. е.), який вказував, що в цей час тут розселялись племена гетів. В період неоліту тут розселялись племена трипільської культури (4 тисячоліття до н. е. - 3 тисячоліття до н. е. - стоянки Дорошівці, Хлівище, Шипинці, Серет та ін.

h 01 01 01Фото 1898 року

Чернівецька область належить до прадавньої української етнічної території, тобто земель, де формувався український етнос. Споконвічними жителями Буковини були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (II століття до н. е.- II ст. н. е.) та черняхівської (II-VII століття) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Буковини.

Протягом 1 тисячоліття до н. е. - І тисячоліття н. е. через Буковину пройшли багато племен та кочових народів. Зокрема: бастарни, карпи, даки, готи, гуни, авари, угри, анти та інші. Протягом І-го-ІІІ-го століть буковинський край межував з римською провінцією Дакією, під впливом якої перебувала незначна південна частина буковинських земель.

Антський союз, що існував протягом IV-VII-го століть як союз слов'янських племен (антів), був першим державним утворенням, до якого увійшли усі буковинські землі. До складу слов'янського державного утворення входили шість великих племінних груп. Центром Антського союзу було поселення Головське, що стояло там, де тепер стоїть Львів.

h 03 01 01

У політичну орбіту Києва слов'яни Буковини потрапили вже за перших Рюриковичів, остаточно ж були прилучені до Київської Русі за Володимира (993р.). Відтоді й до середини XIV ст. землі регіону послідовно входили до складу Київської, Галицької і Галицько-Волинської Русі.

У часи правління князя Галицького Ярослава Осмомисла (1153-1187) на лівому березі Пруту постало руське городище Черн, зруйноване монголами у середині XIII століття. Згодом місто відбудували на високому правому березі Пруту як новий Черн — Чернівці (столиця Буковини).

Після занепаду Київської Русі протягом XII — XIV-го століть край у складі Галицько-Волинської держави. В цей час активно розвивались містечка Василів, Онут та ін. Водночас почала формуватись адміністративна одиниця — Шипинська земля. Шипинська земля охоплювала територію Північної Буковини та Північної Бессарабії, практично ту саму, що сьогодні утворює Чернівецьку область. Адміністративним центром землі було селище Шипинці. Шипинська земля складалась з трьох волостей, центри яких були укріплені градами: Хотин, Цецин, Хмелів. За часів розквіту Шипинської землі з'являються такі населені пункти, як: Кіцмань, Кучурів, Лужани, Глибока, Вашківці та ін. Після монгольської навали зв'язки Шипинської землі з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до її фактичного відокремлення на початку XIV століття, та визнання зверхності Золотої Орди.

h 04 01 01

Пізніше Шипинська земля потрапила на короткий час під владу угорських королів, яких змінили молдавські господарі. 

Останній відомий документ, в якому згадується Шипинська земля датується 1444-им роком. Згодом за цими, вкритими буковими лісами, землями закріпилась географічно-історична назва Буковина. Виключно під назвою Буковина край згадується у договорі 1482-го року між польським королем Владиславом Ягайло та угорським королем Сигізмундом.

В першій половині XVI ст. Буковина, як і все Молдавське князівство, опинилася під пануванням Османської імперії.

Протягом XVI-го-XVII-го століть загони козаків часто вели воєнні дії на території Молдавського князівства проти турецько-татарських загарбників. Буковина також не залишилась осторонь подій, пов'язаних з прагненням українців створити у XVII столітті власну Козацьку державу.

h 05 01 01

1563-го року на пропозицію молдавських боярів український кошовий отаман Дмитро Вишневецький (козацький ватажок, 1552-го року заснував Малу Хортицю з якої розпочала свій розвиток Запорозька Січ) мав стати Господарем Молдавського князівства, й очолити боротьбу молдавського народу проти Османської імперії. Через зраду протурецької частини боярства планам не судилося бути реалізованими. Дмитра Вишневецького було взято в полон і відправлено до Оттоманської порти, де він помер смертю мученика. У 1570-ті роки походи сюди очолював Іван Підкова (1577-1578).

1620-го року в Цецорській битві пліч-о-пліч з іншими українцями, підданими Молдавського князівства та Речі Посполитої, брали участь чигиринський підстароста Михайло Хмельницький та його син Богдан Хмельницький. У битві з татарами під Цецорою Михайло Хмельницький загинув. Богдан Хмельницький потрапив у полон, де перебував два роки.

h 06 01 01

1621-го року значна частина буковинців брала участь у Хотинській битві у складі Війська Запорозького на чолі з Гетьманом Петром Сагайдачним, який був смертельно поранений під час битви. У Цецорській та Хотинській битвах у лавах Війська Запорозького також брав безпосередню участь видатний буковинець — молдавський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила.

В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького (1648-1657) у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648).

Впродовж XVI-го-XVIII-го століть культурні зв'язки Буковини з іншими українськими землями залишались постійними. Молдавські господарі були фундаторами багатьох храмів в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Буковини навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст.

Після російсько-турецької війни, у 1774 р. Буковина увійшли до складу Австро-Угорської імперії. Як історично-адміністративна одиниця, Буковина утворилась 1775 року. В склад Буковини в ті часи входили теперішня Чернівецька область України та Сучавський повіт Румунії.

h 08 01 01

Спочатку на території краю діяла Військова Адміністрація, що безпосередньо підпорядковувалась Придворній військовій раді у Відні та Генеральному командуванню Королівства Галичини та Володимирії у Львові. В офіційних військових документах регіон спочатку називали Чернівецьким генералатом. У травні 1775-го року за новою австрійською провінцією утвердилась офіційна назва — Буковина. До цього назва Буковина, як позначення певної територіальної цілісності або політична назва, не вживалась. З цього часу і до 1786-го року на теренах краю функціонує Дистрикт Буковина з центром в Чернівцях. На основі цісарського патенту від 6 серпня 1786-го року Дистрикт Буковина реорганізували в Буковинський округ Королівства Галичини та Володимирії.

З січня 1849-го року Буковина — коронний край Герцогство Буковина. Герцогство було поділено на 8 округів. Дев'ятим самостійним округом було головне місто Чернівці. Головною посадовою особою був Президент коронного краю. На Буковині почав діяти крайовий сейм.

23 січня 1873 року вийшов декрет Франца Йосифа I, відповідно до якого було утворено незалежну Буковинську митрополію, яка мала фактично автокефальний статус. Першим Митрополитом Буковини і Далмації став єпископ Євгеній (Гакман).

h 10 01 01

Імператор Франц Йосиф I доволі прихильно ставився до Буковини. За активного сприяння цісаря було відкрито цілу низку навчальних закладів та медичних установ на Буковині. Зокрема, 4 жовтня 1875-го року указом Франца Йосифа I на основі теологічного інституту, що існував із 1827-го року, засновано Чернівецький університет з німецькою мовою викладання, та з окремими кафедрами української (руської) і румунської філологій. Першим ректором університету став відомий учений і громадський діяч Костянтин Томащук.

У роки Першої світової війни буковинські землі до липня-серпня 1917 р. були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Буковина була включена до її складу. Влада перейшла до утвореного 25 жовтня 1918 р. Українського крайового комітету, який організував 3 листопада 1918 р. Велике народне віче у Чернівцях, що прийняло рішення про входження Буковини до складу єдиної Української держави. 6 листопада 1918 р. було встановлено українську владу на землях Буковини, населених переважно українцями. Однак вже 12 листопада 1918 р. румунські війська окупували Північну Буковину разом із Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 р. було сфабриковане рішення так званого Генерального конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об'єднання Буковини з Румунією. З 1918 року по 1940 рік Буковина була у складі Королівської Румунії.

h 09 01 01

У результаті таємних домовленостей між СРСР і Німеччиною й ультиматуму СРСР до Румунії румунські власті 28 червня 1940 р. залишили Північну Буковину, яка була окупована радянськими військами. Згідно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. було утворено Чернівецьку область у складі Української РСР.

3 перших днів Великої Вітчизняної війни Буковина була окупована румунськими військами. У березні-квітні 1944 р. Чернівецька область була звільнена від румунської окупації і знову включена до складу УРСР. Мирний договір, укладений союзниками з Румунією у Парижі 10 лютого 1947 р., затвердив кордон між СРСР і Румунією станом на 28 червня 1940 р.

h 11 01 01

Після розпаду СРСР входить до складу незалежної України.

Одна з найменших на Україні, область займає п'яте місце по щільності населення — 116 чоловік на кв.км. В краю проживає понад 900 тисяч чоловік: 70 національностей (українці, росіяни, євреї, румуни, молдовани, поляки, білоруси, вірмени, німці, болгари та ін.), взаємовплив яких проявився в культурі, фольклорі, архітектурі, народних промислах та підприємницькому потенціалі.

Входження регіону до складу багатьох держав позначилося на використанні природного потенціалу, місцевих трудових ресурсах, активній підприємницькій діяльності, успішній співпраці та спілкуванні з населенням європейських країн, формуванні регіону як мультикультурного, з толерантним і гостинним населенням. Різні національності, віросповідання, політичні погляди ніколи не заважали буковинцям та чернівчанам жити у злагоді і взаєморозумінні.

h 12 01 01

Поряд з цим, Буковина народила плеяду видатних діячив культури та мистецтва державного та світового значення: легенду українського кінематографу Івана Миколайчука, видатного оперного співака Дмитра Гнатюка, одного з основоположників української естрадної музики Володимира Івасюка, видатних виконавців Назарія Яремчуку, Павла Дворського, Софію Ротару, Іво Бобула, Лілію Сандулесу та багато інших. Таке багатство краю на таланти було однією з причин організації на буковинській землі першого національного фестивалю української пісні Червона Рута, який пройшов в Чернівцях у вересні 1989-го року.

Ми в соцмережах

cv Гід
chernivtsi

Чернівці інфо

buktour